Порівняльно-правова характеристика холдингів за законодавством іноземних країн

Мартинюк Назар Романович

У сучасній світовій системі суб’єктів приватно-правових відносин загальновизнаною є важлива роль холдингів і холдингових компаній, які пройшли тривалий шлях еволюції і сучасного розуміння цих правових конструкцій.

Важливість дослідження даної наукової проблематики зумовлена необхідністю вивчення закордонного досвіду розвитку і становлення законодавства про холдинги з метою імплементації окремих положень до національного законодавства.

У науковій юридичній літературі розгляду цих питань присвятили свої праці зокрема такі вчені як: Ю. А. Слюсаренко, І. В. Бейцун, М. І. Кулагін, І. О. Парфенов, С. І. Мармазова, Я. М. Грітанс, І. С. Шиткіна.

У США, Великій Британії, Ірландії, які належать до англоамериканської системи права, такі об'єднання юридично самостійних об’єднань називаються холдингами. У континентальному законодавстві Німеччини - пов'язані підприємства, до числа яких відносяться, зокрема, концерни. У Франції - іменуються групами товариств або холдинговими групами.

В статті 1159 Закону про компанії Великобританії (2006р.), холдинг визначається таким чином: «Компанія є дочірньою компанією іншої компанії, що є холдингом, якщо: а) холдинг володіє більшістю голосів в ній; б) холдинг її учасником і має право призначати або усувати більшість її ради директорів; в) холдинг її учасником і самостійно контролює, відповідно до угоди з іншими учасниками, більшість голосів в ній; г) або вона є дочірньою компанією іншої компанії, яка в свою чергу теж є дочірньою компанією іншої компанії.

Компанія є дочірньою компанією, що знаходиться під повним контролем іншої компанії, якщо її членом є тільки материнська компанія, а дочірні підприємства або особи цієї материнської компанії діють від її імені або її дочірніх підприємств.

Також, статтею 136 розділу 4 Закону про компанії 2006р., передбачено заборону на участь дочірньої компанії в холдинговій (материнській) компанії. Причому встановлено, що будь-який розподіл чи передача акцій холдингової компанії дочірній є нікчемним. Виключення становить, якщо: а) дочірня компаніє виступає як правонаступник (спадкоємець) або довірений власник холдингової компанії; б) дочірня компанія виступає офіційним дилером в операціях з цінними паперами.

В законодавстві Німеччини поняття холдингової компанії взагалі відсутнє, а об’єднання юридичних осіб називають пов’язаними підприємствами де особливе місце займають так звані концерни.

Стаття 18 Закону Німеччини про акціонерні товариства визначає концерном об’єднання пов’язаних між собою підприємств, які об’єднанні під єдиним керівництвом внаслідок укладення договору про підкорення або без укладення такого.

Згідно ст.15 названого закону пов’язаними підприємствами є юридично самостійні підприємства, які по відношенню один до одного є підприємствами, які находяться у володінні підприємства з переважаючою участю, є підприємствами з переважаючою участю, залежними та володарюючими підприємствами, підприємствами концерну, підприємствами, що беруть взаємну участь чи є сторонами договору між підприємствами.

В силу ст.19 зазначеного Закону підприємствами, які беруть участь - є підприємства з організаційно-правовою формою господарського товариства з місцезнаходженням на території країни, пов’язані в силу належності кожному з них більше чверті частки іншого підприємства.

В акціонерному законі Німеччини 1965 р. встановлені певні обмеження для підприємств, які взаємно беруть участь в об’єднанні. Відповідно до ст. 20 Акціонерного закону Німеччини кожне із підприємств, які беруть взаємну участь, зобов’язано негайно письмово повідомити іншому підприємству про розмір своєї участі і про любі зміни щодо участі.

У французькому акціонерному законодавстві з метою регулювання відносин між юридично незалежними, але економічно взаємозалежними юридичними особами введено поняття "група" (group).

Щодо розмежування дочірніх та холдингових компаній, Торговий кодекс Франції містить терміни “філіал” і “товариства, які мають участь”. Підприємство визнається філіалом, якщо інше товариство володіє понад 50% капіталу першого. В тому разі якщо одне товариство володіє від 10 до 50 % капіталу іншого товариства – то перше товариство розглядається як таке, що має участь в іншому (ст.ст. 233-1, 233-2 Торгового кодексу Франції).

Товариство визнається таким, що контролює іншу компанію якщо: 1) прямо чи побічно володіє частиною капіталу, що дає йому більшість голосів на загальних зборах іншого товариства; 2) самостійно володіє більшістю голосів в іншій компанії в силу договору, укладеного з іншими учасниками чи акціонерами і це не суперечить інтересам компанії; 3) якщо воно фактично визначає за допомогою голосів, якими володіє, рішення загальних зборів цього товариства; 4) якщо воно є учасником або акціонером іншої компанії і може призначати або усувати більшість членів органів управління, менеджменту або нагляду (ст. 233-3 Торгового кодексу Франції).

Передбачається, що контроль існує у випадку володіння товариством прямо чи непрямо понад 40 % голосів та за умови, що жоден інший учасник чи акціонер не володіє прямо чи непрямо більш значною частиною голосів.

Законодавство Франції також містить обмеження щодо взаємної участі. Так, ст. 358 Закону Франції “Про торгові товариства” встановлює заборону акціонерному товариству володіти акціями іншого акціонерного товариства, якщо останнє володіє в свою чергу частиною його статутного капіталу, що перевищує 10%. За відсутності згоди товариство, яке володіє менш значною частиною статутного капіталу іншого, повинно відступити свою частку. У випадку рівності часток участі – кожне з товариств повинно зменшити свій вклад до розміру, що не перевищує 10 % статутного капіталу іншого.

В США в силу специфіки державного устрою відсутнє єдине для всіх штатів законодавство, що визначає правове становище корпорацій і холдингів. Відтак створення і функціонування корпоративних організаційно-правових форм регламентується законами штатів і Законом про партнерство 1969р..

На прикладі штату Нью-Йорк можна відзначити такі види залежних підприємств: афілійована особа – особа, яка прямо або непрямо через одного або більше посередників, контролює або контролюється, чи знаходиться під спільним контролем з обумовленою особою; асоційована особа – будь-яка організація чи корпорація, 10% голосуючих акцій будь-якого класу якої прямо чи непрямо контролюються чи тримаються іншою особою; який має таке саме місце проживання як вказана особа; дочірня особа – будь-яка особа, більшістю голосуючих акцій якої прямо чи непрямо володіє інша особа (п. 1, 3, 16 ст. 912 Кодексу про бізнес корпорації Нью–Йорку). Повністю залежною дочірньою компанією визнається компанія, 95% голосуючих акцій якої прямо чи непрямо контролюються чи утримуються іншою особою, яка визнається батьківською, якщо це банк, то ця кількість дорівнює 75%.

На основі вищевказаного, в українському законодавстві пропонується встановити критерії для розмежування дочірньої та холдингової компанії в залежності від наявних ознак контролю, які теж необхідно закріпити законодавчо. Такими критеріями, зокрема, можуть бути: можливість юридичної особи призначати або звільняти виконавчий, контролюючий та управлінський орган іншої юридичної особи, а також самостійно визначати долю рішень загальних зборів такої особи.

Доцільно також розробити механізм правового регулювання договірного порядку створення холдингів, який на даний час взагалі відсутній. Він може полягати в тому, що між юридичними особами буде укладатись договір про підкорення (чи договір про управління), відповідно до якого одна юридична особа (холдингова компанія) бере на себе обов’язок здійснювати управління діяльністю іншої юридичної особи (дочірньої компанії), визначати напрямки розвитку, а дочірня компанія зобов’язуватиметься виконувати такі розпорядження і перераховувати холдинговій компанії частину прибутку.

Вищевказані тези доповіді були опубліковані в збірнику всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів, яка проходила 26 квітня 2012р в юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника.