Класифікація і види холдингів і холдингових компаній

Мартинюк Назар Романович

Правове регулювання такого явища як холдинги не відповідає вимогам сьогодення зокрема з огляду на недосконалість існуючих в законодавстві і доктрині критеріїв класифікації холдингів, що ускладнює виявлення реально існуючої системи таких об’єднань та їх відмежування від суміжних конструкцій, що інколи призводить до помилкової кваліфікації відповідних об’єднань як холдингів.

Наведене зумовлює додаткову актуальність питання виявлення науково обґрунтованих критеріїв класифікації холдингів, встановлення на їх основі спільних, загальнородових рис та особливостей окремих його видів, що, власне, надасть можливість сформулювати більш чіткі та ефективні механізми врегулювати питання діяльності холдингів за вітчизняним законодавством.

У науковій юридичній літературі ці питання розглядали такі вчені як: І.В. Бейцун, І. С. Шиткіна., К. Я. Портной, Н. Ю. Коваленко, І. А. Лаптєв.

З огляду на існування різних підходів щодо критеріїв класифікації, актуальним є визначення належного (допустимого) критерію юридичної класифікації холдингів. З цього приводу заслуговує на увагу ідея визнання критерієм класифікації холдингів за наявністю особливого правового режиму, особливостей їх правового регулювання .

В юридичній літературі сформульовано кілька основних підходів щодо класифікації холдингів, які ґрунтуються на застосуванні таких критеріїв, як підстави виникнення, суб’єктний склад, характер взаємовідносин органів (учасників холдингу), профілю спеціалізації і форм власності на капітал компаній .

Так, залежно від підстави виникнення холдингових зв’язків, на думку І. Лаптєва можна виділити на так звані класичні та договірні холдинги. До класичних холдингів останній відносить комплекси, в яких об’єднання дочірніх підприємств засновується на їхній залежності від холдингової (головної) компанії, котра володіє контрольним пакетом акцій в статутному капіталі цих дочірніх підприємств, що створює відношення залежності, яке дозволяє управляти та контролювати діяльність дочірніх підприємств з боку головної компанії .

Договірні холдинги формуються на основі укладеного договору, відповідно до якого одна юридична особа набуває компетенції щодо прийняття окремих рішень, які стосуються діяльності іншої юридичної особи. При цьому, слід звертати увагу як на договори, що є безпосередньою підставою виникнення холдингових відносин, так і на договори, в силу укладання яких можуть складатись відносити опосередкованої залежності (договори про спільну діяльність, франчайзингу, довірчого управління власністю, заставу майна тощо) .

На додаток до вищевказаних, І. С. Шиткіна виділяє також організаційний холдинг, тобто такий в яких холдингові відносини складаються в зв’язку з іншими обставинами, які безпосередньо не передбачені законодавством, але при тому організаційна залежність в основному доповнює договірну чи майнову (наприклад виникнення такої залежності в результаті розмежування функцій між структурами змішаного холдингу) .

В залежності від компетенції холдингової компанії окремі автори виділяють “чистий (фінансовий) холдинг” і “змішаний холдинг” . В чистому холдингу головне підприємство володіє контрольними пакетами акцій і виконує тільки контрольно-управлінські функції щодо управління дочірніми підприємствами, розподіляє отримані дивіденди. В свою чергу змішаний холдинг характеризується тим, що поряд з управлінськими функціями головна компанія здійснює також самостійну підприємницьку діяльність.

Залежно від форми власності на майно, що лежить в основі формування статутного капіталу головної компанії, виділяють державні, комунальні та приватні холдинги.

Приватними холдингами є холдинги, де статутний капітал основної компанії сформований з вкладів приватних осіб – комерційних організації та громадян. До різновиду приватних холдингів належать сімейні холдинги .

Державними та комунальними холдингами є холдинги, в яких статутний капітал формується на основі державної чи комунальної власності відповідно. В Україні відсутнє правове регулювання комунальних холдингів на відміну, наприклад, США, де правове становище таких об’єднань врегулювань спеціальним законом – Законом про холдингові компанії в комунальному господарстві ( The Public Holding Utility Act) 1935 року.

Залежно від організації учасників холдингу між собою в процесі виробництва продукції, або іншими словами – виробничо-господарської інтеграції, розрізняють вертикальні, горизонтальні та диверсифіковані холдинги .

Горизонтальний холдинг має місце в тих випадках, коли його учасники інтегруються в одній сфері діяльності, в одному секторі ринку.

Вертикальна інтеграція в холдинговій групі присутня там, де холдинговими зв’язками об’єднанні підприємства одного технологічного циклу виробництва продукту .

Третій різновид представляє собою так звані диверсифіковані холдинги, до складу яких поряд з однопрофільними або пов’язаними між собою підприємствами, входить ряд виробничих структур, які не взаємодіють між собою .

Як зазначає Лукач І. В., залежно від організаційної побудови та наявності субординації у холдинговій групі можна виділити основний і проміжний холдинги (субхолдинги). При цьому, основним холдингом є господарська організація, що є верховною холдинговою компанією стосовно всіх учасників групи, а субхолдинг – холдингова компанія, що є дочірньою стосовно іншої холдингової компанії .

В залежності від географічних масштабів діяльності та місцезнаходження дочірніх підприємств розрізняють національні та транснаціональні холдинги. Виходячи з вказаного національними є ті холдинги, які ведуть свою діяльність на території однієї держави та підпадають під правовий режим регулювання національного законодавства. На приклад національного холдингу можна навести НАК «Нафтогаз України», дочірні компанії якої ведуть діяльність на території України .

Транснаціональними холдингами в свою чергу виступають ті об’єднання, учасники якого ведуть свою діяльність та знаходяться на території декількох держав. Яскравим прикладом транснаціонального холдингу виступає агропромисловий холдинг «Валінор».

З точки зору галузевої належності виділяють галузеві та міжгалузеві холдинги . Галузеві холдинги об’єднують підприємства однієї сфери діяльності, наприклад агропромислові, банківські, транспортні, металургійні холдинги тощо. Наприклад, класичним галузевим агропромисловим холдингом виступає KSG Agro S.A., дочірні компанії якого працюють в сфері агровиробництва .

Міжгалузеві включають в себе дочірні підприємства з різними галузевими спеціалізаціями. Наглядним прикладом є міжгалузевий транснаціональний холдинг Glencore, який здійснює діяльність в трьох сегментах бізнесу: а) метали та мінерали; б) енергоносії; в) агровиробництво .

Як бачимо, більшість критеріїв носять скоріше економічний, аніж правовий характер, оскільки більшість видів холдингових об’єднань взагалі не мають спеціального правового регулювання, а лиш щодо окремих встановлюються такі особливості.

Вважаємо, що нормативному закріпленню та регулюванню заслуговують лише основні з вищезазначених видів, а для більшості з них спеціального законодавства не потрібно. Тим більше, що видова різноманіть холдингових структур в процесі їхнього розвитку буде постійно змінюватись та розширюватись.

Зокрема, для законодавчого закріплення правового регулювання холдингів за підставою створення доцільно внести зміни до Закону України «Про холдингові компанії», закріпивши поняття майнових, договірних та організаційних холдингів і порядок їх створення.

Вищевказані тези доповіді були опубліковані в збірнику всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів, яка проходила 26 квітня 2013р/ в юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника.